?

Log in

No account? Create an account

Поряд з моїм будинком є невелика ділянка землі, яку ми використовуємо частково як квітник, а частково як садок. Ну, садком це назвати важко — так, шматочок п’ять на п’ять. Торік я вирішив у тому садку навести порядок. Правда, наводив я його дещо незвичним способом — взяв бензопилу і просто спиляв декілька дерев. Ні, не старих чи сухих — це були гарні, молоденькі черешня, абрикос, персик… Дружина мені потім ще довго дорікала за це. Та й самому було шкода: я разом з дітьми їх садив… Але іншого виходу в мене не було.
Читати більшеCollapse )

Скорботний Христос



У древньому Львові є цікава архітектурна пам’ятка — каплиця Боїмів. Вона приваблює надзвичайно красивим інтер’єром: неймовірна кількість фігур і фігурок, розп’яття, кесони на куполі, епітафії — і все це з каменю. Фасадна стіна вкрита суцільною кам’яною різьбою, на верхньому ярусі багатофігурні барельєфи, вкриті філігранною різьбою колони.

А ще каплиця знаменита сидячою постаттю скорботного Христа, яка вінчає купол. Під ним по колу написано латиною: «Перехожий, зупинись і подумай, чим страждання твої більші за Мої».

Як важливо нам час від часу зупинятися на наших скорботних дорогах і духовним поглядом зуміти побачити Того, чиї гетсиманські, голгофські страждання, чия Віа Долороса були набагато більшими від страждань будь-якої людини.

Ми несемо свої тягарі, Божий Син ніс тягар цілого світу. І якщо ми усвідомимо цю істину, наші тимчасові скорботи не будуть нам надміру важкими. І це додасть сили не зламатися, гідно пройти долину випробувань і піднятися на вершину Божої слави.

Територія розбитих вікон



«Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе»
(Матвія 25:21).
Кожного разу, йдучи на роботу, я проходив мимо закинутого приміщення ще радянської їдальні. Воно знаходилося в центрі житлового масиву впритул до багатоповерхівки. Хтось його, видно, викупив, бо була зроблена спроба сучасного ремонту: поставлені нові пластикові вікна. На тому все й закінчилося, приміщення довго стояло без господаря. І от якось бачу — одне вікно розбите. Хоча не моє, але аж шкода стало — вікна величезного розміру, коштують недешево. А далі почалися дива: розбиті шиби з’являлися чи не щотижня. Через два-три місяці приміщення дивилося на людей лише порожніми рамами з жалюгідними уламками скла…

Мимоволі згадав відому «теорію розбитих вікон» — я став свідком реальної дії цього цікавого феномену. У чому ж він полягає?
Читати більшеCollapse )


У Львові відбувся грандіозний захід: Фестиваль надії за участю Франкліна Грема. До цієї події йшли довго та послідовно. Робота з підготовки розпочалася більше року тому. В організації окрім безпосередніх організаторів — Євангелістської асоціації Біллі Ґрема та благодійної організації «Сумка самаритянина» — були задіяні львівська мерія та найбільші протестантські об’єднання України.

І ось 20 червня 2015 року. Львів зустрічає гостей не надто гостинно: йде дощ, прохолодно. Але настрій в прибулих радісний та оптимістичний. Усі в очікуванні якщо не чуда, то принаймні особливих духовних переживань та головної цілі заходу: покаяння людей, які ще не мали зустрічі з Богом. Власне, фестиваль організовувався саме для невіруючих, члени євангельських церков за задумом організаторів мали запросити їх у Львів та приїхати з ними. Загалом так і було. Близько 600 спеціально замовлених автобусів привезли тисячі людей. Стадіон Арена-Львів, розрахований на 40 тисяч присутніх, був заповнений вщерть. Пізніше служба порядку навіть дозволила кому не вистачило місця всістися на газонах стадіону.
Читати більшеCollapse )

Вся влада фейсбуку!

3_result78
Усі дні, коли соціальні мережі заполонили новини про зниклого (вбитого, вмерлого) Путіна, перевороти в Кремлі та інші політичні жахи, я відмовчувався. По-перше, офіційних новин немає взагалі, а коментувати коментарі — річ невдячна. По-друге, деякі коментарі або коментують чутки, або просто натягують факти за вуха. А по-третє, деякі матеріали виходять за рамки пристойності та відверто пахнуть злорадством та сумнівним сарказмом.

Але я люблю добрий гумор. І сьогодні у фейсбуці я запостив таку фразу: «З усіх новин щодо зникнення Путіна мені найбільш правдоподібною знається оця: У Росії переворот, Путіна відсторонили від влади. Вся влада перейшла в руки фейсбука».

І тільки після того, як замітка набрала енну кількість лайків, я серйозно задумався над цими словами. Кажуть, в кожному жарті є… доля жарту, все інше — правда.

Складається враження, що соцмережі, особисті блоги та жовтий інтернет володіють усіма фактами щодо ситуації навколо зникнення глави Росії, а у звичайного Васі Пупкіна з Екс-Васюків несподівано прорізається дар політичного коментатора чи навіть пророка. Жарти жартами, але влада у сучасному світі справді перейшла в руки соцмереж. Прості куховарки, петеушники, і просто особи без особливого роду занять, виявляється, знають більше, аніж маститі політологи чи експерти. Добре це чи погано?

Звісно, інтернет і особливо соцмережі відіграють величезну роль в сучасному суспільстві. Зокрема і позитивну. Згадайте хоча б Майдан, достовірну інформацію навколо подій якого ми черпали здебільшого із соцмереж. І навіть координування дій учасників цих історичних днів відбувалося саме через інтернет спілкування.

Але з іншого боку ті ж мережі можуть створити і спотворений погляд на ті чи інші події. І знову ж це можна підтвердити подіями останнього року. Страшна, жорстока і потужні війна йде не тільки на Сході України, але й у віртуальному просторі. Росія кинула величезні сили та засоби на створення інформаційних вкидів потрібного їй змісту. Тому можна зі впевненість сказати, що сучасним світом керують не президенти чи прем’єр-міністри, а фейсбуки, твітери, вконтакте, однокласники… Часто саме владні структури смикають за потрібні їм інформаційні ниточки, але нерідко соцмережі виходять навіть з під їхньої влади.

Зрозуміло, зникнення першої особи великої держави з політичного Олімпу на тривалий час за відсутності будь-якої офіційної інформації породжує різні інсинуації щодо цього факту. Але, проглядаючи численні коментарі в інтернеті, які потужно перемощуються у соцмережах, не можна не помітити: вони переходять межу здорового глузду і просто вводять людей в оману. І хто зна, чи не сам Путін смикає за ці ниточки. Хоча… кажуть його вже немає… Словом я й сам вже заплутався в цьому інформаційному потоці…

Не знаю, чи живий глава Росії, чи ні, стався переворот чи ні, я знаю одне — людьми зараз править його величність фейсбук. З його позитивними та негативними впливами. Тому не варто боготворити цю нову та незвичну владу. І не всій інформації довіряти. І не всю розповсюджувати. Бо легко можна стати бездушним та безликим рабом соцмереж, кидаючись на будь-яку сенсаційну інформацію та ковтаючи її.

А Путін… Знаєте, зараз мені цікаво не стільки те, що насправді відбувається в Кремлі, а хто з фейсбушних коментаторів казав правду. Ні, справді, я більше чекаю розв’язки фейсбушних баталій, аніж розв’язки інтриг російського Олімпу. Бо ж влада зараз в руках фейсбука…

Моя алія

DSCN9842

Я заздрю єврейському народові. «Білою» заздрістю. І не тільки тому, що це вибраний Богом народ. І не тільки через те, що йому випав привілей отримати Господні закони добра та справедливості. І не тільки тому, що представникам цього народу випала честь внести найбільший з усіх вклад в економіку, культуру та історію цивілізованого світу.

Заздрю ще й з чисто практичних, прагматичних мотивів, бачачи, яких успіхів досягла відносно молода держава Ізраїль.

Мені нещодавно випала честь вперше відвідати цю країну у складі спеціального прес-туру для християнських журналістів, організованого міністерством закордонних справ Ізраїлю. Так сталося, що одна з моїх найзаповітніших мрій — побувати в Ізраїлі збулася тільки тепер. Я багато знав про Ізраїль, цікавився ним, вболівав, молився за нього. Тому багато з того, що вдалося побачити власними очима, не було новиною. Але були і сюрпризи.
Читати більшеCollapse )

Свято зі сльозами на очах

531387_334768686590999_44277966_n

Сьогодні День Перемоги. І сьогодні день — зі сльозами на очах. В прямому розумінні. Сьогодні 9 травня викликає суперечливі почуття. З одного боку це дійсно особливий день, який символізує закінчення страхітливої кровопролитної війни і початок мирного періоду, з другого — саме ця світла дата стає каменем спотикання між двома братніми (без будь-якого політичного підтексту) народами. Народами, які пліч-о-пліч виковували перемогу не лише для своїх народів, але й для усієї Європи. Нині ж цю перемогу приватизували певні політичні кола і вона стала інструментом брехні, маніпулювання та шантажу. Страшно, коли українці зі страхом чекають цього свята, бо хтось може використати його для зведення рахунків у вигляді провокацій та терактів. Виникає логічне запитання: Гітлера то ми перемогли, а от чи перемогли себе? Свої імперські та шовіністські замашки, свою зверхність та свій цинізм…

Суперечливим це свято було і для мене, школяра, якому довелося жити у двох паралельних світах — радянсько-комуністичному та християнському. Я виростав у протестантській родині і з дитинства розумів — коли свідомо, коли підсвідомо — брехливість на штучність комуністичної ідеології. У нашому християнському середовищі насторожено, часто вороже ставилися до всього «світського», яке часто було синонімом «комуністичний» та «соціалістичний». Багато чого, що було звичним для радянських людей, в нас не заохочувалось, ще більше — заборонялося. В тому числі святкові демонстрації та паради. Винятки дозволялися лише у крайніх випадках — коли це грозило неприємностями на роботі чи в школі. Але, пригадую, навіть такі нечасті участі у демонстраціях для мене були справжньою мукою, це було не свято, це була хресна дорога сумління та моїх християнських принципів.

День Перемоги однак був святом, відзначення якого хоча й не дозволялося офіційно, але й не заборонялося. Саме сьогодні мені впала у вічі ота суперечливість, яка спостерігалася у нашому протестантському середовищі щодо 9 травня. З одного боку ми розуміли, що це дійсно свято, радісне, щасливе, світле, адже багато хто пройшов через жахи війни і добре їх пам’ятав. З іншого боку — радянська пропаганда зуміла настільки зодягнути цю дату у свою комуністичну обгортку, що День Перемоги уособлював не просто перемогу у війні, а перемогу комунізму та лідерів комунізму, ставав рупором ідеології та інструментом впливу на свідомість. Тому то євангельські християни з обережністю та упередженням ставилися до святкувань 9 травня.

Мені згадалася ця суперечливість саме зараз, коли справді велике та світле свято Перемоги використовується як привід для втілення чиїхось імперських амбіцій, для зведення рахунків зі штучно вигаданим ворогом, у якого самі ж повірили. Коли в центрі уваги не справжні герої Перемоги, про яких, чого гріха таїти, не завжди й на 9 травня згадують, а вожді та їхні хворобливі ідеї. Боляче, коли нація, яка вважає себе великою, «приватизувала» спільну перемогу і цинічно торгує нею у власних інтересах.

Незважаючи на таку суперечливість, на мій внутрішній пацифізм, День Перемоги для мене був і залишається особливий святом. Зі сльозами на очах. Сльозами вдячності тим, хто кував перемогу і віддавав життя за неї. Сльозами вдячності Богові за мир, який вже стільки часу поки що панує в нашій Україні. І так не хотілося б, щоб День Перемоги став днем війни, яка де-факто вже йде на українській землі. Бо рано чи пізно така ситуація призведе до дня поразки та ганьби…

Зі святом вас! З днем Перемоги!
Мужня і чесна людина. Молодець!

Сіпко Юрій

Экс-председатель Российского союза евангельских христиан-баптистов пастор ЮРИЙ СИПКО о духовных и культурных причинах российско-украинской войны, позиции Патриарха и баптистов, статусе киевской власти и праве на насилие.

"Портал-Credo.Ru": В советскую эпоху легальные Церкви нашей страны очень активно занимались "борьбой за мир". Почему же сейчас, когда начинается фактически российско-украинская война, их миротворческий потенциал никак не проявляется и не влияет на развитие событий?

Пастор Юрий Сипко: На самом деле, советская эпоха возрождается. Все её атрибуты уже отстираны, предъявлены и торжественно водружаются на трон. Пусть не первой свежести, но наше, домотканое. Не за горами тот час, когда в сводках информбюро, вместе с награждёнными борцами за мир "журналистами", будут фигурировать и борцы за мир священники. Просто священство запаздывает.

Одно дело в советской эпохе мы, т.е. СССР, были "светом для мира". Мы были источником надежды, правды и счастья, мы боролись за мир во всём мире, и враги были поименованы. Границы на замке. Тому способствовал и тот факт, что в стране была единственная идеология, КПСС была ум, честь и совесть эпохи. Партия вела войну за мир со всем миром, против всего мира; с ней, с партией, и весь народ воевал за мир, и, конечно, Церковь воевала за мир. А куда было деваться? Дело в том, что не позволялось иметь мнение, отличное от того, которое имела партия. Мнение, отличное от мнения партии, называлось антисоветской деятельностью, считалось уголовным преступлением и каралось тюремным сроком.
Читати більшеCollapse )
4bc0f2171193

Через півтора тижня україно-російське християнство святкуватиме Великдень — найбільш шановане та найбільш знакове християнське свято. До нього вже готуються. Хто як. Хтось уже тривалий час постить. Хтось збирає все потрібне для приготування крашанок. Хтось витягує з хліва кабанця. А хтось — ось так, з батареєю плашок з оковитою. Ну, для супермаркетів це ще якось зрозуміло — гроші ж, як відомо не пахнуть... Але справа  в тому що маркетологи все таки враховують запити покупців. А ці запити часто бувають дуже далекі від справжньої Пасхи. Для багатьох відсвяткувати Великдень — це добряче напитися. Чи варто тут щось коментувати? Фото говорить саме за себе.

В українській і особливо російській мадіапродукції нерідко можна знайти матеріали про те, як у «загниваючому Заході» вихолощуються християнські свята, як там традиційні християнські символи замінюються безликими та толерантними деталями, які не вказують на істинну суть свята. Даруйте, а про яку «духовну» суть говорять оті горілчані символи в поєднанні з Великоднім поздоровленням?

Бачити людину

Поштовхом до написання цієї статті стало бурхливе обговорення у протестантському інтернет-середовищі на початку цього року однієї інформаційної замітки. У ній йшлося про те, що в одній з євангельських церков Москви на різдвяні свята було показано дитячий спектакль. Дуже гострої і навіть обурливої критики ця новина «удостоїлася» тому, що спектакль був не на біблійну чи євангелізаційну тему, а розповідав про хлопчика, «которому, в Рождественскую ночь, во сне, было показано то, каким он был, как он выглядит со стороны сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»

0_20c4b_c3ceda5a_XL

Я не збираюся обговорювати питання щодо того, чи доречні в церкві спектаклі. Це інша тема. Мене «зачепив» один коментар. «Зритель воспринял суть спектакля следующим образом: мальчик был плохим, увидел со стороны свое настоящее и будущее, решил стать хорошим. Но дело в том, что суть спектакля не должна быть такой! Ни у автора репортажа, ни у детей, ни у их родителей не должна была остаться в голове такая идея. Потому что это анти-Евангелие. Суть Евангелия не в том, чтобы человек, увидев свое настоящее и будущее, «решил полностью измениться и стать добрым…» Іншими словами, автор хоче сказати, що все, у чому немає розповіді про Христа як Спасителя і заклику до покаяння — це єресь, і християнин не повинен цього пропагувати.
Читати більшеCollapse )

Latest Month

липень 2015
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Tags

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com